МИКОЛА ІВАНЮК: «ЛЕСЯ УКРАЇНКА МАЄ БУТИ ДОСТУПНА ДЛЯ РІЗНОГО СВІТОГЛЯДУ, ІНТЕЛЕКТУ, ДУХУ І ДУШЕВНОГО СТАНУ»!

13413514 1010002959115338 4365895456790366551 n
13432139 1010002962448671 2624973333271653745 n
13466369 1010002979115336 6085414822553637939 n

Як показує життя, щороку Міжнародне свято літератури і мистецтв проходить неординарно завдяки не лише його головним організаторам і режисерам. Значною мірою вирізняють ці свята і керівники міста: кожен із них має власний стиль керування, особистий підхід і неординарне індивідуальне бачення політики не лише Новограда-Волинського в цілому, а й безпосередньо самих «Лесиних джерел». Микола Олексійович Іванюк очолював громаду нашого міста з 2000-го по 2002-й роки. Але був прямо причетний до нього як голова оргкомітету ще з 1994-го. І цей час свято міста також мало свої «родзинки», які пам’ятаються звягельчанам. Сьогодні Микола Олексійович – гість нашої рубрики. Тож з ним і поведемо подальшу розмову як на цю тему, так і на тему його нинішнього бачення різних аспектів свята.


– Миколо Олексійовичу, Ви були головою оргкомітету «Лесиних джерел» 8 років. Які найфантастичніші ідеї і задуми вдалося втілити у життя за цей період?
– Вважаю такими постановку «Лісової пісні» на острові на Случі, вечір класичної музики на фортеці за участі як місцевих, так і виконавців з різних куточків України. Там же вдалося поставити одного року «Марусю Чурай» Ліни Костенко, де навіть були справжні залпи з гармат. По закінченню люди у захваті тоді говорили, що це був апогей усього свята. Було також побудовано приміщення музею родини Косачів.
– Яким запам’яталося Вам перше свято під Вашим керівництвом?
– Я прийшов у місто із промислового підприємства. Багато скептичних думок було з цього приводу: мовляв, механік прийшов правити культурою… Але мій духовний світ формувався під впливом культури. Багато почерпнув від свого брата-агронома – людини величезного світогляду з бібліотекою, котра налічувала 8 тис. книг. До того ж, давнім другом мого батька був Борис Григорович Шарварко. Тому мав проти чужого скептицизму достойні знання, аби довести протилежне.
– Тож із чого почали, які перші кроки були у роботі?
– Грошей на його проведення не було, тож, оскільки я вже згадував про Шарварка, то довелося зв’язуватися з ним і домовлятися про сприяння. Воно полягало здебільшого у залученні артистів з відомими іменами до великого святкового концерту – обов’язкової складової «Лесиних джерел». І це вдавалося! І їхали до нас, не вимагаючи гонорарів! Більше того: навіть коли ми давали їм відрядження, то нам навіть заявляли, що це їх принижує… Авторитет Шарварка був настільки потужним на той час, що артисти знали: якщо сьогодні вони послухаються Бориса Григоровича – завтра шлях до всеукраїнського визнання буде їм відкрито!
У той же час – у 90-і – нам закидали про «пир во время чумы». Але я стояв на своєму і стверджував у відповідь на те, що іншого часу не буде, легше ніколи не буде.
– Ви згадували про виставу на острові. Чи можлива, на Вашу думку, нова «Лісова пісня» у таких же умовах? І кого Ви бачите у цьому задумі – своїх, чужих акторів?
– Я не бачу чужих, які зробили б цю виставу так, як своє рідне – лише свої можуть ТАК прожити кожен її епізод, кожну репліку. Та й фінансова ситуація в місті нині значно краща – тож реалізувати цей проект, думаю, місту під силу.
– Що ще вдалося зробити Вам такого в місті, чого ще до того часу не було?
– При жорсткій умові, що не було виділено на те ні копійки грошей, до 10-ї річниці незалежності України ми встановили у Новограді-Волинському пам’ятник Тарасу Шевченку і при цьому реконструювали одну із головних площ міста – коло автовокзалу. Відтоді всі, хто приїздить до нашого міста, починають знайомство з ним від пам’ятника Кобзарю. І нині ми маємо у місті символічний шлях українства: від пам’ятника Тарасу Шевченку до пам’ятника Лесі Українці. У той же період було також встановлено пам’ятну дошку на музеї родини Косачів, троє дітей із цієї видатної родини народилися саме у Новограді-Волинському – це також є предметом моєї гордості і моїм вкладом у розвиток культури рідного краю.
Взагалі хочу особливо зазначити, що незважаючи на тяжкі часи, на мої прохання взяти участь у підготовці свята відгукувалися охоче як місцеві, так і митці з інших куточків країни. Ми зверталися до всіх і НЕ БАЧИЛИ глухої стіни ні у Мінкультури, ні серед артистів – усі йшли нам назустріч! Це було злиття всіх структур. Ви б поїхали у дні тодішніх «Лесиних джерел» за місто: тоді побачили б самі, як сотні людей добиралися (а з сіл передмістя навіть ішли пішки) на свято!
– Рік, що триває, оголошено місцевою владою роком Лесі Українки в Новограді-Волинському на честь 145-річчя з дня її народження. Наскільки це відчутно?
– Я особисто не відчуваю цього взагалі. Ніде цього не помітно.
– Що, вважаєте, потрібно для того, аби ця важлива подія в культурному і духовному житті міста таки була відчутною?
– Все просто: потрібно бачити у цьому не себе, а саму суть справи. Бо саме справи увічнюють нас...
– Ви – лауреат премії імені Лесі Українки обласного відділення Українського фонду культури. Яким, на Ваш погляд, має бути такий лауреат сьогодні?
– Дуже не хотілося б, щоб це звання нівелювали. За званнями мають бути реальні справи! А Новоград-Волинський має вже достатньо лауреатів. Тож, вважаю, саме рік Лесі Українки і є тою найкращою можливістю для всіх лауреатів довести реальними діями свою причетність до імені Лесі Українки. Як саме – кожен знає свої можливості щодо цієї ідеї найкраще.
– Якими бачите Ви «Лесині джерела» у майбутньому?
– Хотілося б, щоб вони були і щороку різноманітними, і водночас не втрачали своєї головної суті: щоб так не «губилася» сама Леся. І у малому, і у великому ми маємо показати Лесю Українку для різного світогляду, інтелекту, духу і душевного стану. Антиприклад цьому – вірші Лесі на площі, де стоять сотні людей і не всі з них же розуміють Лесю Українку. Вважаю, що те, що говориться напівголосом, не має звучати-кричати на всю площу…
– Недавно створено комп’ютерну гру «Лісова пісня». Яке Ваше ставлення до цього?
– Позитивне: це не закриває сучаснику дорогу до Лесі, а навпаки...
– Чи є у Вас ідея стосовно художнього вдосконалення рідного Новограда-Волинського, котра здатна надати йому нового образу?
– Так, я у захваті від муралів – картин-гігантів на глухих стінах висотних будинків. Таких уже чимало в Києві. У нас це також хотілося б зробити: мотиви творчості Лесі Українки, історії міста, його багатюща духовність «прижилися б» у муралах і, впевнений, стали б окрасою міста, його естетичним здобутком на противагу графіті. Мрію, щоб до ювілейних «Лесиних джерел» саме ця ідея втілилася в життя.

Розмовляла Леся ГУДЗЬ.

Реєстрація на сайті

Ви тут: Головна Документи Рішення 4сесія МИКОЛА ІВАНЮК: «ЛЕСЯ УКРАЇНКА МАЄ БУТИ ДОСТУПНА ДЛЯ РІЗНОГО СВІТОГЛЯДУ, ІНТЕЛЕКТУ, ДУХУ І ДУШЕВНОГО СТАНУ»!